Поп-арт: мистецтво, що вийшло з магазину і зайшло в галерею
Що таке поп-арт — це кричущі кольори, це стилізовані обриси, це загравання з реальністю. Це коли мистецтво втрачає свій серйозний вираз і обирає мовою іронії та легковажності говорити з нами, звичайними людьми.
Яскравий. Розгульний. З маленькою насмішкою він кидає виклик традиційним уявленням про мистецтво. Його основи — це не приглушене світло майстерень, а кольори супермаркету, коміксів і телебачення . Поп-арт — це емоційний вибух культури споживання, забутий на полицях та знятий з підсвідомості на полотно. Це свіже мистецтво, яке зняло циліндр і наділо джинсову куртку, і тепер нагадує всім: мистецтво — це не лише про вічне, а й про сьогодні.
Що таке поп-арт?
Поп-арт (від popular art — «популярне мистецтво») постав у 1950-х у Британії, а розцвів у США у 1960-х. Це був виклик абстрактному експресіонізму, що панував тоді, і своєрідна відповідь на серйозність та складність післявоєнного мистецтва. Поп-арт заговорив мовою мас-культури, якої застосував як зброю для розриву шаблонів.
Його фарби такі ж яскраві й самодостатні, як і його об’єкти:
- консерви
- комікси
- реклама
- телебачення
- селебріті
- бренди
- банан — як символ
- пляшка «Кока-коли» — як ікона
Поп-арт — це про поверхню, що виявилася глибшою, ніж здавалося.
Чим відрізняється поп-арт?
Те, що колись вважалось несуттєвим, не вартим мистецтва — стало його змістом. Він:
- грає з яскравими кольорами
- повторює зображення як у рекламі
- запозичує образи з повсякденного життя, телебачення, газет
- іронізує, перевищує, перебільшує
- грає з формою, перцепцією і змістом
Поп-арт не намагається вразити глибиною душі. Але як точно він влучає! Через образ, що впізнається з першого погляду. Через кричущу банальність, яка раптом змушує задуматися.
Енді Воргол і королівство бляшанки
Найвідоміший поп-артист — безумовно, Енді Воргол. Художник, який зробив суп і Мерилін Монро вічними. Його знаменита серія з бляшанками Campbell’s Soup — більше, ніж мистецтво. Це маніфест: будь-що, навіть консерви, можуть бути об’єктом естетики, якщо на них дивитись з правильної точки зору.
Воргол передбачив майбутнє, сказавши: «У майбутньому кожен буде знаменитий на 15 хвилин» — привіт, TikTok. Його студія «Фабрика» — це місце, де перетинались моделі, музиканти, поети, інтелектуали. Там не просто творилось мистецтво — ним жили.
Інші зірки поп-арту
- Рой Ліхтенштейн — майстер стилізації під комікси. Його полотна виглядають як кадри з мальованих історій, але всередині — біль, неспокій, іронія.
- Клас Олденбург — творець гігантських об’єктів: губна помада, гамбургер, шпилька. Усе — перебільшене, гротескне, веселий жарт.
- Річард Гамільтон — один із засновників напрямку, чий колаж «Що робить сьогоднішні домівки такими відмінними, такими привабливими?» став маніфестом поп-культури.
Кожен з них говорив однією мовою — мовою сучасного світу. Але з різними інтонаціями та акцентами.
Поп-арт в Україні
Поп-арт прийшов до нас пізніше. Чому так? Бо цензура, бо залізна завіса, бо радянське мистецтво мало інші пріоритети. І все ж, в цьому контексті деякі художники створювали поп-арт-подібні твори. Мішали соціалістичний реалізм з іронією, використовували елементи реклами, образи з кіно і плакатів.
Сьогодні поп-арт живе в українських художниках, дизайнерах, стріт-артах, мемах. Він знову на диханні — бо ми живемо в світі, який сам став схожий на поп-арт.
Чому поп-арт важливий?
Бо він стер усі кордони між «високим» і «низьким», між елітою та масами. Бо ця мозаїка дозволила говорити про важливе зрозумілою мовою. Бо культура споживання виявилася ще й дзеркалом епохи.
Поп-арт не вимагає довгих роздумів. Але він залишається у пам’яті. Його повідомлення прості, але багатошарові. Образи банальні, проте впізнавані. Стиль голосний, зате точний.
Поп-арт — це як реклама, що змушує відчути
Це мистецтво не соромиться бути «несерйозним», але можливість говорити про наші бажання, страхи, повсякдення — не може бути серйозною! Поп-арт — це коли глянув на зображення Мерилін Монро, розумієш, що це маска. А потім — що ця маска схожа на твою.
